«Навіжені в Мексиці»: Нова авантюра Макса Кідрука

теґи: «Клуб сімейного дозвілля», Коронація слова, Кідрук

Перший роман Максима Кідрука «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії» припав до смаку читачам.  Відзначення ІІ-ю премією Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2009» закріпило молодого автора як яскравого дебютанта. Рідкісне сполучення максималізму молодості з реалізованою мрією мандрів, добротного гумору та легкої самоіронії справедливо привернули увагу читаючої публіки як до книжки, так і до особи автора. Як можна зрозуміти з назви, роман, про який мова, продовжує мандрівну мексиканську епопею.

Ключовий компонент роману – авантюрний туризм, що пропонує можливість принагідно пережити захоплюючі пригоди з багатьми зіткненнями й неочікуваними  подіями. А може, вони й очікувані, адже авантюра – це «ризикована й сумнівна оборудка, що свідомо здійснюється з надією на випадковий успіх, з урахуванням  ризику можливої небезпеки несприятливого кінця». Правда, мені видається ближчим до авторського розуміння філософсько-поетичне визначення Милана Кундери: авантюра – «пристрасне відкриття невідомого».

 Письменникові нічого не довелося вигадувати. Розповідь ведеться від імені автора, що створює ілюзію справжності дивовижних історій. У них періодично з’являється тандем головних героїв –  Макс та його друг із дитинства Артем, який за вдачею  є повною протилежністю Максові. Одна його риса переважає всі вади характеру – Артем є  гаманцем із достатньою кількістю песо (10 песо – 1 американський долар),  без яких неможлива була би мексиканська авантюра, ідейним натхненником якої є Макс, цей невтомний мандрівник і шукач пригодницького щастя.

Макс Кідрук використав набутки відомих зарубіжних попередників у жанрі мандрівної прози: Марка Твена, О. Генрі, Джека Лондона, К. Паустовського. Додам ще до цього далеко не повного  переліку Джона Стейнбека та забутого нині Леоніда Пасенюка. Привабливість автора, найперше, у його харизмі. Людина непосидюща, спортивна, що живе поряд із нами, не тільки снить романтикою далеких мандрів, що природно сполучаються в цій книзі з бажанням простого українця нарешті розбагатіти,  а й обертає свої мрії на дійсність. Накопичені враження, пережиті конфліктні ситуації, постійний ризик та іноді удача посприяли народженню його прози.      

Вибагливі літературні сноби побажали б підшліфувати мову (велика кількість «блінів» трохи заважає нормальному споживанню духовної їжі). Стосунки головних героїв змальовані одновимірно.Також відсутні найменші психологічні мотивації і пояснення того, що діється. Можливо, в авантюрному романі вони непотрібні, проте набір суто людських реакцій дуже примітивний, враховує тільки фізіологію: удача – пиятика, депресія –теж пиятика тощо.

Я розумію, що книжка написана передусім на розвагу молоді. Макс Кідрук сподівається (і я сподіваюсь), що її залюбки буде читати й старше покоління. Вона викличе приємні спогади про те, якими були колись вони самі, про почуття,  думки й розмови, історії, в які вони теж іноді встрявали . Нова книжка письменника, на мою думку, не гірший спосіб відчути себе мандрівником і авантюристом!